r/LGBTinUkraine • u/v_narratore • 1d ago
Потеревенити Пів року тому питала тут про психіатра і ендокринолога. Повертаюсь з результатами: 126 днів ГЗТ
reddit.comВсім привітик.
Вирішила поділитись своїм шляхом — може, комусь буде цікаво глянути на ще один кейс або просто його обговорити.
Приблизно 6 місяців тому я питала тут (зі старого акаунту) про пошук розуміючого психіатра та ендокринолога — посилання про всяк випадок прикріпила.
Зараз 31.08.2026 — і це рівно 4 місяці і 4 дні (або 126 днів) від моменту, як я почала ГЗТ. У подробиці вдаватись не буду, коротко: все приймаю під контролем ендокринолога і паралельно рухаю процес по F64. Хі, вірю в скоре прийняття МКХ-11 :3
До початку в мене були сумніви. Якби мене тоді запитали — я чесно сказала б, що не впевнена на всі 100%, бо я скептик і реаліст. Але терпіти далі те, що було, я більше не могла.
Якщо запитати мене зараз — я скажу, що це було найправильніше рішення в моєму житті. З цим погодяться навіть мій внутрішній скептик і реаліст. Звісно, я не знаю, що буде далі, — але страху і сумнівів просто не залишилось.
До гормонів — наприклад, на дату тієї публікації пів року тому — я вже робила все, що могла: лазер, спорт, косметологія, харчування, графік, відмова від шкідливих звичок і багато чого ще. Ефект від цього був, я розумію. Але по відчуттях — хотілось у моменті більших змін — було все мало.
Що найбільше вразило чи змінилось за ці місяці — коротко, тезами. Якщо щось зацікавить — питайте, розпишу:
- Тіло стало своїм. Це важко пояснити тому, хто не в темі, але відчуття «я нарешті вдома» — воно фізичне.
- Відчуття змінились узагалі — і тілесні, і емоційні. Шкіра чутливіша, дотики відчуваються інакше, запахи, смаки — все ніби гучніше. І емоції теж стали ближчими: плачеться і смішиться легше, і це виявилось приємно.
- Постава і пластика змінилися майже самі собою. Перша жіноча білизна стала щоденністю за одну добу — і несподівано вплинула на все, від ходи до самовідчуття.
- Потяг — по відчуттях він скоріше проявився, ніж змінився. До переходу мене приваблювали жінки, зараз — чоловіки. Схоже, воно завжди було в мені, просто не мало простору дихати. Для мене самої це було відкриттям — ніякої трагедії, скоріше цікаво спостерігати, як воно розгортається.
- Камінг-аут виявився легшим за очікування. Близькі, друзі, на роботі всі знають — я взагалі живу відкрито як жінка. Страшно було переоцінено: найважчим був не світ, а наважитись.
- Соціально мене читають як жінку — на вулиці, в закладах, скрізь. Підходили знайомитись. Нагрубити — жодного разу. Впевненість, схоже, працює краще за будь-який пасинг-гайд.
- І дрібниці, з яких усе складається: перша загублена сережка, ранковий догляд, який став ритуалом, а не маскуванням. Виявилось, нове життя живе саме в дрібницях.
З цього можу винести вже як пораду: треба розвиватись і старатись, як виходить, — але головне, щоб з'явились послідовність і дисципліна. І останнє — це час. Дуже важко: хочеться більше змін у моменті. Але все планомірно, і треба мати терпіння. Хех, ну або старатись терпіти.
Ну і якось так, хі. Пів року тому я писала сюди з питаннями і сумнівами — зараз пишу з результатами. Якщо щось цікаво — питайте в коментах чи в приват.
Всім гарного дня і терпіння — воно, як з'ясувалось, головний інструмент :3