Автор вчора був у Харкові

Таке щоб від читання перед очима стояв жовтий ліс, перші холоди, павутинка в повітрі, запах зими і т.д.

Пробував Ніч в самотньому жовтні, і хоч книжка класна, осінньої атмосфери замало.

Ще є Дереша Культ, але я вже його на пам'ять знаю))

Дійшли руки почитати і абсолютно неочікувано, але, дуже зайшло. Трошки такого реального сімейного вайбу, хоч людина народилася і виросла в абсолютно інших умовах. Особливо про родинні традиції та їх рецепти. Одразу згадуєш скакання на смаженому кабанчику, плескач, драники. Хто ще читав? Що думаєте?

Я не очікувала, що ця книга настільки мене затягне. Здавалося б, dark romance + амнезія + другий шанс — нічого нового, але тут це реально працює. Якщо чесно то це єдина книга, яку я реально не хотіла читати з цього циклу. Олівер був для мене просто негативним дурним персонажем і ще й бабник. А тут таке .....

Що найбільше сподобалось:

— хімія між Браяр та Олівером 🔥 Вони можуть буквально просто розмовляти, але напруга між ними відчувається постійно.
— Олівер. Спочатку він здається просто тупим і самовпевненим типом, але поступово відкривається зовсім з іншого боку. І от за цим було реально цікаво спостерігати.
— Браяр не безхарактерна героїня. У неї є своя позиція, емоції та характер, і вона не просто існує заради любовної лінії.
— сюжет із втратою пам’яті. Постійно сидиш і думаєш: «А що тут насправді було?» 😅
— динаміка. Книга на 600+ сторінок, але для мене взагалі не відчувалась такою великою — читалося дуже легко.
— 18+ сцени 🔥 Якщо для вас це плюс у dark romance, тут точно не розчарує.
А головне це відчуття незавершеного минулого, яке поступово розкривається. Через це дуже хочеться читати далі, навіть коли вже розумієш, що ця історія добряче потріпає нерви.

Загалом для мене це одна з тих книг, де починаєш читати «просто подивлюся, що там», а потім раптом уже третя ночі й ти думаєш: ну ще один розділ і спати 😂

Хто читав — вам Олівер теж спочатку здавався ходячим red flag, а потім ви змінили про нього думку? 👀

Подруга попросила на подарунок книгу;
Це буде її перша книга і я б хотіла обрати щось цікаве і затягуюче👀
(цікавлять детективи, трилери, психологія, сучасна проза)

У повітрі пахло сухою травою, дикими квітами та застояною водою. Озеро мовчки дивилося в небо крізь верхівки дерев. Тишу лісової хащі порушували лише цвіркуни, жаби, пташині голоси та поодинокі сплески води. І раптом цей спокій розірвали чужі кроки та голоси.
— Ми не можемо так вчинити! Давай повернемося, — нервово прошепотіла Аліна.
— Та заспокойся ти! Коли повертатимемося — повернемо ці пледи на місце. Ми ж їх не вкрали у бабусі, а взяли в борг.
— Ну... ок, — здалася дівчина.
Молода пара вийшла на берег озера і застигла.
— Яка краса! Ти тільки подивися!
— Я ж казала, що тобі сподобається! А ти хотів проміняти все це на вечір у душному кінотеатрі.
— Ой, усе! Ти права, права! Щоправда, добиралися ми сюди цілу годину цим древнім автобусом, — буркотливо зауважив Женя.
— Зате бабуся яка привітна. Пригостила трав'яним чаєм та гарбузовим пирогом. А ти пледи спер, злодюжко!
— Подивимося, як ти замерзнеш і проситимеш укритися ним, — відповів Женя і таємничо стишив голос: — А ще бабуся сказала, що в озері живе стародавнє чудовисько — Уругх. І воно харчується коханням та молодістю!
— Ой, це все казки.
— Ну, мені-то не страшно, мені вже за тридцять. І я давно не вірю в кохання. А ось тобі треба бути обережною!
— Обережною? Щоб не закохатися в тебе?
— Ти й так у мене вже закохалася! До того ж ти молода та красива.
— Я так розумію, це був комплімент?
— Саме так, мила.
Біля води й справді вже відчувалася свіжість майбутньої осені. Вони познайомилися лише тиждень тому на сайті з продажу меблів. Женя, який працював адміністратором сайту автодеталей (а у вихідні підробляв діджеєм), після чергової бурхливої вечірки залишився без жодного цілого стільця на кухні. Вивчаючи меблеві сайти, він натрапив на профіль продавчині на ім'я Аліна. На аватарці было миле дівоче обличчя з неймовірно виразними очима. Як з'ясувалося, вона не просто продавала меблі, а вручну вирізала візерунки на дерев'яних табуретах. Аліна мріяла стати художницею, але поки виплескувала талант на стінах у гаражних кооперативах та на станціях метро, підписуючись у соцмережах як «Аліна Чорне Серце». Мабуть, нещодавно розійшлася з колишнім. У її профілі було багато табуреток ручної роботи з красивими візерунками. Але траплялися й рідкісні фото її самої. Женя почав уважно їх вивчати. Яке симпатичне дівча, живе в моєму місті! Яка струнка, з чудовою фігурою, а які ніжки! Євген одразу вирішив їй написати, але не знав що. Можна спробувати щодня лайкати сторіс та пости, поки вона не вийде заміж за когось іншого. Ні, це не його стратегія. І він просто написав, що йому сподобалися табуретки й він хотів би познайомитися. Аліна була не проти, і вже за тиждень молоді люди домовилися про прогулянку, тільки за умови, що Женя купить у неї пару табуретів зі знижкою.
— Дивись! Звідки тут човен? — Женя тицьнув пальцем у очерет. — Може, й весла є?
— Обережно, Женю, там дуже слизько!
Хлопець акуратно спустився до очерету й потягнув човен до води.
— Та він цілий! І тут є весло! Давай, Аліно, залізай! Прокатаємося!
— Класна ідея! Але я не хочу намокнути, — засмучено мовила дівчина. Наній були короткі джинсові шорти, картата сорочка поверх футболки з японськими ієрогліфами Кайдзю 怪獣 («дивне чудовисько») та новісінькі білі кросівки.
Женя підігнав човен до чистого п'ятачка берега й перекинув на борт свій рюкзак разом із краденими пледами. На дні лежали старі діряві сіті, іржавий гарпун і те саме весло.
— Іди сюди, давай руку. Усе буде добре.
Дівчина ступила на край берега, простягнула руку й одразу ж послизнулася на мокрій траві.
— Ох! — встигла видихнути вона.
Але Женя був готовий: він підхопив її за талію й легко підняв на руки. Вона виявилася зовсім невагомою й пахла чимось солодким, фруктовим. Йому бісівсько подобалося тримати її ось так, але ризик разом гепнутися в бруд змусив його обережно опустити Аліну на борт. Женя штовхнув човен від берега, вправно застрибнув сам і взявся за весло. Дзеркальною гладінню озера пішли тихі хвилі.
Відпливши подалі, Женя дістав із рюкзака пляшку червоного вина, пластикові стаканчики та контейнер із сиром і горіхами.
— Вау! Ти підготувався? — Аліна щиро здивувалася. — Це так ми-и-ило.
— Усе для найкрасивішої продавчині табуреток!
— Ну й дурник, — усміхнулася вона й жартома стукнула його кулаком по коліну.
Женя розлив вино. Вони випили за знайомство, потім ще по одній. Вечір здавався ідеальним. Хлопець дивився на те, як легкий вітерець тріпає світле волосся Аліни, на її стрункі ноги, витягнуті вздовж човна. Йому подобалося, як вона сміється з його дурнуватих жартів.
«Боже, як я хочу її торкнутися», — подумав Женя. Він повільно провів долонею по її стегру. Шкіра була прохолодною та ніжною.
— Ти зовсім замерзла, — констатував він і дбайливо загорнув її ноги пледом.
— Ммм, ти такий галантний.
— Ще б пак. Я закінчив Школу джентльменів! Щоправда, мене вигнали за один проступок...
— Ха-ха, за який?
— Це секрет. Краще випий вина, — ухилився від відповіді Женя.
— Ну-у-у, заінтригував! Джентльмени так не чинять!
— Добре. Тільки на вушко. І нікому ні слова, обіцяєш?
— Клянуся всіма табуретками на світі!
Хлопець подався вперед. Зануривши обличчя в її світле волосся, він вдихнув квітковий аромат. Серце забилося частіше. Женя торкнувся губами її вушка й прошепотів:
— Ти чарівна.
Аліна заплющила очі від його теплого подиху.
«Здається, вона не проти поцілунку», — подумав Женя й почав повільно переміщатися губами до її щоки, а потім до губ.
Та де там. Рука, якою він спирався на борт, ковзнула. Хлопець утратив рівновагу й наступної миті зі здавленим криком вивалився за борт. Човен сильно хитнувся. Аліна злякано пригнулася, вчепившись у борти.
Женя пішов під воду. Холодна озерна вода миттєво вибила з нього весь хміль. Він виринув, борсаючись і заковтуючи воду — плавати він не вмів від слова «зовсім».
І тут із дна пролунав глухий, буркітливий рев. Уругх відчув жертву.
Женя бився у воді, намагався дістатися човна, але раптом щось слизьке й важке мертвою хваткою обвило його ногу й потягнуло вниз.
Аліна отямилася від ступору.
«Ні, цього разу я передумала!» — подумки мовила вона й схопила з дна човна іржавий гарпун.
Перехилившись через борт, вона почала із силою встромляти вістря у воду поруч із Женею. На поверхні розпливлися темні червоні плями. З глибини вискочив кінець гігантського щупальця, пошматований гарпуном. Пролунав пронизливий виск. Уругх не очікував зради й з усієї сили вдарив щупальцем по човну. Аліна дивом утримала рівновагу й знову занесла зброю. Щупальце зникло в глибині.
Женя приречено борсався з останніх сил. Аліна зібрала всю волю в кулак і завдала вирішального, найсильнішого удару...
Сталася жахлива помилка. Іржаве вістря гарпуна зі свистом увійшло прямо в груди Жені, пробивши серце.
Дівчина — чи то з жахом, чи то з глибоким розчаруванням — випустила рукоять із рук і безсило опустилася на лаву. Озеро миттєво заспокоїлося. Тіло хлопця з широко розплющеними застиглими очима повільно пішло на дно в кривавій піні. Задоволений Уругх сьогодні буде ситий.
Аліна викинула за борт залишки їжі та вино, залишивши тільки один плед — другий пішов на дно разом із Женею. Узявшись за весло, вона звично веслувала до берега.
У будиночку бабусі було тепло й пахло сушеними чебрецем та м'ятою. Аліна взяла рушник і почала витирати намокле волосся.
— Щось ти сьогодні швидко, — зауважила стара, не відриваючись від в'язання.
— Чорт, та випадково вийшло! У нього були такі красиві блакитні очі... Він мені правда сподобався, я не хотіла годувати ним Уругха!
— Нічого, знайдеш іншого, — зітхнула бабуся й простягнула онуці долоню. Наній блищали чотири важких золотих самородки.
— А де п'ятий? — запитала Аліна.
— Це компенсація за плед. Наступного разу взагалі не дам!
— Добре, ба. Я побігла на автобус, завтра рано вставати.
— Давай, люба. Чекаю через пів року. І приведи когось молодшого!
Аліна розчесалася й побігла до траси.
«Завтра ж продам золото, — думала вона, намагаючись розгледіти в темряві фари останнього автобуса. — Треба терміново закрити кредит і відкласти на новий телефон. У вересні ж презентація Apple...»
Діставши смартфон, Аліна зайшла у свій профіль «Аліна Чорне Серце» й звичним рухом видалила Женю з друзів.

[1]() Туди, де тепло

Я бігла. Бігла, бо страшно.

Бо якщо зупинитися – щось мене знайде.
Я не знала що. Але воно знайде.
Тому – тільки вперед.

Темрява навколо ворушилася, гілки тяглися – мов руки, вітер куйовдив волосся, щипав щоки.

Я не зупинялась, хоч в грудях вже пекло.

І раптом – удар.

Щось тверде, живе. Людина.

Я не встояла, повітря вислизнуло з грудей, світ похитнувся.

Земля під спиною була холодною, але чомусь такою м’якою.

На мить все перестало рухатися.

А потім – дотик.

Чиясь рука торкнулась моєї шиї і…

Жах обпік мене сильніше, ніж мороз.

Я не думала. Не дивилась.

Вдарила навмання.

Різкий біль пройшовся по руці, але я не зважала.

Я піднялась.
Або спробувала.

Ноги хитались, перед очима гойдалося, але…
Я все одно побачила її.

Жінка.
Висока. У чорному.

Я не бачила обличчя.
Тільки темний силует і те, як вона не рухалась.

Я зробила крок назад.

Маленький, ледь помітний.

Тіло вже остаточно не слухалось.

Я стиснула руку, якою вдарила, вона пульсувала болем.
Подивилась на неї.

Моя.
Але ніби чужа.

Жінка зробила крок вперед.

Я здригнулась і відступила.
Серце шалено калатало.

Вона зупинилася.

Може піде?

Лишить мене..?

Але вона повільно почала опускатися.

Серце знову підскочило.

Я втягнула голову в плечі, стиснула кулаки.

Що їй від мене треба?

Різко вдихнула.
Повітря крижане, сльози самі пішли.

Хочу додому.
Туди, де тепло.

А тут – вона.

Забере мене і я не повернуся.

Я похитнулася – і впала на коліна.
У сніг.

М’який, холодний, але мені пекло.

Знову дотик.

По плечу.

Легкий. Я майже не відчула.

—      Не бійся, — голос зверху. — Я не скривджу тебе.

Тепло.
Неправильне.
Його тут не мало бути.

Я відсахнулася хоча тікати вже нікуди.

Завмерла.

Тільки вітер.

—      Все добре, — майже шепіт.

Я не повірила.

Голос – м’який, спокійний…

Але я не вірила.

Вони ж усі спочатку говорять м’яко, а потім – боляче.

Я здригнулась. Не відповіла.

Дивилась у сніг.

Холод пробирав до кісток.

Скільки ще?

Я зіщулилася, опустила голову.

Хотілося тепла.

Хоч чогось.

Мами.

Але мами не було.

—      Дозволиш мені? Я допоможу.

Я схлипнула, знову ривком вдихнула морозне повітря, потерла очі.

Хотіла похитати головою. Встати. Втекти.

Але вона вже рухалась.

Руки — великі — обережно охопили мене.

Повільно.

Я вперлась у неї руками, спробувала відштовхнутися, але вони не слухались.

Навіть пальці не згинались.

Вона підняла мене.

Легко. Занадто легко.

Притулила до себе.

—      Ні!… — вирвалось. — Не треба… відпусти!

Голос зірвався.

Я кашлянула. Раз. Ще.

Боляче, дихання ламалося.

Хотілось кричати.

—      Я не хочу… будь ласка…

Сльози текли самі.

Я сіпалась ще трохи.

Потім менше.

А потім…

Щось лягло на спину.

Важке, шершаве.

Вона накрила мене пальтом.

Плечі, руки. Тепло пішло всередину під шию, до грудей.

Я вчепилась у тканину.

Міцно.

Вона мовчала.

Тільки тримала.

—      Ось так, бачиш? І зовсім не страшно, — прошепотіла.

Її щока торкнулась моєї.

М’яка.

Я заплющила очі.

Сльози ще були, але тихі.

Я слухала її дихання.

Рівне.

І моє потроху ставало таким самим.

Я підняла голову і подивилась на неї.

В неї волосся коротке, темне. І очі темні.

Вони мені не сподобались, але… не страшні.

Я потягнулась до неї.

Не сильно.

Вона не відхилилась.

Я трохи обійняла її за шию.

Ну… Насправді просто торкнулася пальцем і лишилась так.

І вона торкнулась моєї голови.

Я сіпнулась, але не втекла, лише притулилась до неї.

Там було добре.

Тепло.

Живе.

Мене ще трясло, але бігти більше не хотілось.

Тепло розливалося повільно, незвично.

Сніг більше не падав на обличчя.

Я видихнула.

Втома накрила різко, важко.

Світ почав плисти.

Я не помітила, коли заплющила очі.

І він зник.

Прокинулася я вже лежачи в машині.

Поруч щось гуло, під мною щось ворушилося.

Я подивилася у вікно. Там було темно й холодно.

Але тут ні. Тут було тепло – всюди, ніби я все ще була на руках.

І раптом – думка:

“Багажник.

Машина.

Тато казав…”

Я різко кліпнула, стиснула пальто сильніше.

А що, як це воно?

Але я бачу скло.

І дорогу.

Я ж не в багажнику.

І не зв’язанa, просто лежу.

Я вдихнула.

Щось усередині відпустило.

Напевно, не те саме.

Тоді… Все буде добре.

Я повторила це про себе, щоб не думати більше.

Бо тато мене знайде.

Він же знайде. Правда?

Він не може не знайти.

Я заплющила очі.

А коли знайде – я все йому розкажу.

Що було страшно.

Але що не всі погані.

І що я його люблю.

Звуки почали стихати.

Світ – плисти.

Наче не спиш.
І не зовсім тут.

І раптом – рух.

Мене підняли.

Легко, обережно.

Знову все хитнулося і я знову здригнулась.
Холод вдарив у щоки, заліз під комір.

Я сонно вчепилась, потягнула пальто.

—      Все добре… Спи, маленька, — тихо поруч.

Голос низький, хриплий.

Я кліпнула.

Здається, я вже не лежала – мене несли.

Високо.

Як тато.

Біла дорога, машинки, темні будинки.

Я ворухнулась.
Торкнулась пальцями її плеча.

—      Зараз зайдемо всередину, — прошепотіла вона.

Всередину?..

У горлі запекло.
Я кашлянула. Ще раз.

Ковтати боляче.

Лише тихо застогнала і потім шмигнула носом.
Сховалась обличчям у її плече.

Там було тепліше.

Серце вже не так билося.

Може… Вона знає де тато?

Темрява навколо змінилась: світло, стукіт, голоси…

Але я заплющила очі.

P.S. можна також відповіді на ці пару питань, щоб допомогти мені покращитися:
Скільки років має цей пов?
Чи чіпляє початок? Хочеться читати далі?
Які думки щодо тієї жінки вже є зараз?

Ще і вкрали назву нашого відомого видавництва.

Привіт, спільното!
Зараз оновлення в нас стали повільніші, та ми працюємо над сайтом і зараз за допомогою відгуків користувачів було прийнято важливе рішення. 
Ми оголошуємо велику промо-акцію: До кінця року UAuthor повністю безкоштовний для всіх авторів!
Що нового та які можливості доступні кожному автору:

1. 0 грн за розміщення та жодних підписок: Публікуйте твори у форматах EPUB, FB2, PDF, веб-новели, мангу/комікси та аудіокниги без будь-яких платних тарифів чи штучних лімітів. 
    *Аудіокниги працюють у тестовому форматі через YouTube, будемо вдячні за допомогу в тестах. 

2. Оновлений та зручний процес публікації:*\* Ми повністю переробили та спростили форму завантаження творів — тепер публікувати нові розділи, оформляти серії, додавати співавторів та налаштовувати обкладинки стало значно швидше й зручніше.

3. Прямі продажі через Monobank: Підключайте свій Monobank — кошти від продажу книг надходять безпосередньо вам без посередників та прихованих комісій платформи.

4. Підтримка та донати через БУДЬ-ЯКУ зручну платформу: Крім прямих продажів, тепер кожен автор може додати у свій профіль та на сторінки кожної книги пряме посилання на зручний для нього сервіс (ваша Банка в Monobank, Buy Me a Coffee, Donatello, Patreon, Diaka тощо) — читачі зможуть подякувати вам за творчість.

5. Сучасний рідер та мобільний додаток: Ваші твори читатимуть на адаптивному веб-ридері та в додатку (поки тільки Android)  зі збереженням прогресу, цитатами та захистом від парсингу ШІ.

Ми відкриті до ваших ідей та пропозицій!

Платформа розвивається, і ми будуємо її разом з авторами. Якщо у вас є побажання, ідеї щодо покращення або вам потрібна допомога з публікацією:
- Залишайте відгук через віджет зворотного зв'язку безпосередньо на сайті
- Або пишіть нам напряму в Telegram: @uauthor_admin

Спробувати платформу або опублікувати свою першу книгу: uauthor.com.ua
Давайте розвивати якісний український книжковий простір разом!

Хочу нарешті вибрати собі якусь хорошу книгу, але останнім часом взагалі не можу визначитися, що читати 😅

Порадьте, що вас реально зачепило. Не обов’язково щось популярне — навпаки, цікаво було б знайти щось не дуже очевидне.

Жанр будь-який, головне, щоб після прочитання ще кілька днів ходив і думав про цю історію.

Що б ви порадили?

Питання просте, але цікаве. Ви купуєте книги чи піратите, чи симбіоз? Я не засуджую! В мене є окремі списки книг, які вже не продаються. Тут або на вторинному ринку шукати, або піратити. Іншого способу я не знайшов. Буду радий якщо поділитесь своїм досвідом.

Писала довго, редагувала ще довше, вже текст вивчила майже напам'ять. Тепер думаю друкувати для самої себе через bookprint24 (в Європі). Але далі планів на книгу в мене немає. З однієї сторони ця історія була як процес розвантаження для мене і закінчений проєкт це ще одна галочка, що я щось завершила, але тепер коли на руках готова книга хочеться і чогось... побільше. Якось показати її, просунути далі, тому подібне... Але такі новачки як я особливо і не мають шансів просунути щось досить далеко. + жанр може здатися трохи специфічним, хоча це не просто довге свідчення. Це історія де показано травму і те як можна навчитися із нею жити далі. Я навмисно писала так щоб і невіруюча людина не відклала книгу після перших 10ти розділів.
Або я помиляюся.
Якщо хтось міг би дати пораду, допомогти мені із цим, була би дуже вдячна.
Заздалегідь дякую!

Хлопці та дівчата які люблять читати !

Хочу почати психологію або філософію але не знаю з якої книги почати, щоб не було прям відразу все так важко. Бо розглядала в Книгарні Є розділ психології то все прям або для навчання або за конкретну проблему. Тому чи може хтось щось порадити або дати пораду що робити і читати ?

Дякую ❤️

Привітик всім !

У мене почався жосткий нечитун ( Не можу навіть пояснити цього! Після прочитання 4 крила я не можу вибрати нічого рівного цій книзі. Думала на рахунок Книги Азраїла, хто читав і знає як воно?

Писала довго, редагувала ще довше, вже текст вивчила майже напам'ять. Тепер думаю друкувати для самої себе через bookprint24 (в Європі). Але далі планів на книгу в мене немає. З однієї сторони ця історія була як процес розвантаження для мене і закінчений проєкт це ще одна галочка, що я щось завершила, але тепер коли на руках готова книга хочеться і чогось... побільше. Якось показати її, просунути далі, тому подібне... Але такі новачки як я особливо і не мають шансів просунути щось досить далеко. + жанр може здатися трохи специфічним, бо є християнський контекст. Хоча це і не просто довге свідчення. Це історія де показано травму і те як можна навчитися із нею жити далі. Я навмисно писала так щоб і невіруюча людина не відклала книгу після перших 10-20ти розділів.
Але питання: що далі?
Про книгу не знає ніхто окрім мене і моєї сестри, я дуже не хочу щоб мої рідні дізналися про неї, тому тримаю це в секреті. До того ж я проживаю не в Україні, тому мені ще важче знайти читачів...
Якщо хтось міг би дати пораду, допомогти мені із цим, була би дуже вдячна.
Заздалегідь дякую!

Вітання! Хочу створити та продавати власний навчальний зошит із вправами для дітей.

Якщо хтось уже робив щось подібне, розкажіть, будь ласка, про свій досвід: створення, друк, продаж, витрати та чи вдалося заробити? Розкажіть про власний досвід

Не втрималась у долонях.

Полетіла навздогін літу

Сріблясто-прозорокрила

Бабка зеленоока.

Доброго дня. Бажаю міцного. Я вивчаю українську мову. Моя партнерка з мовного обміну порадила читати українською. Гадаю, що книги для дорослих мені буде трохи важко читати.
Може, хтось порекомендує книги українських авторок для підлітків? Я віддаю перевагу книгам, написаним жінками.
Дякую 🙏💙💛

Привіт, спільното! Є до вас питання — чи варто купувати електронну книгу, що перекладено неофіційно через штучний інтелект? Ціна дрібʼязкова 60грн (електронна версія). Українською мовою наші книгарні не робили переклад. Англійською я не осилю, а мовою ворога принципово не куплю.

І так, вирішив почитати Фредеріка Меннінга, а саме "The Middle Parts of Fortune". Виявилося, що існує два переклади. Один від видавництва Стилет і стилос і має назву "Рядові фортуни", а інший переклад видали КНТ під назвою "Інтимні місця Фортуни". Вийшли обидва переклади в один рік. Нижче наводжу приклади перекладів.

Перші два скріни це переклад від КНТ. 3-4 скріни від Стилет і стилос.

В певні моменти в мене складалося враження, що я читаю дві абсолютно різні книги. Також спробуйте вгадати, переклад якою мовою має таку саму назву, що й переклад від КНТ.

Останнє що я читав це "Усе прийдешнє" Немо Рамджет.. напевно мені залишиться тільки молити про смерть