Тож хто цей олігарх, який назбирав цю суму? Редакція «hromadske» накопала (джерела не знайшов), що ще 25 серпня, у день обрання запобіжного заходу, отримала електронного листа від українського актора, продюсера та громадського діяча Григорія Гришкана.

Главком також пише, що у травні 2026 року Гришкан перерахував 666 грн і за Андрія Єрмака.

Прикольний типок цей Гришкан

Ну візьміть ви на тиждень-два запасів. Нашо ви на рік набираєте? Львівщина, м. Самбір

Початок

У перші століття Республіки давньоримська армія базувалася на примусовому рекрутському наборі. За потреби кожен громадянин, який відповідав майновому цензу (зброю та спорядження потрібно було купувати за свій рахунок) залучався до військової служби.

Основною масою ополченців були селяни, які володіли дрібними та середніми фермами. Через тривалий відрив від роботи вони поступово все більше розорялися, потрапляли в борги. В армії тоді не платили взагалі, можна було тільки отримати військову здобич в разі перемоги. До кінця V століття до н. е. солдатам вже почали платити.

Реформа Гая Марія

У 104 році до н.е. були проведені великі реформи Гая Марія – через критичне зменшення кількості громадян, які відповідали майновому цензу (міську бідноту в армію взагалі не брали) і відповідно могли були призвані. Тепер кожен бажаючий міг добровільно вступити до легіонів, без врахування майнового стану. Держава забезпечувала солдатів зброєю, їжею, житлом і невеликою платнею. При цьому військовий обов'язок не був повністю скасований.

Все більше грошей

У 6 році н. е. перший римський імператор Август заснував військову скарбницю (Aerarium Militare), яка передбачала виплату вихідної допомоги (praemia) тим, хто звільнявся зі служби. Ця модель мала на меті запобігти участі збіднілих ветеранів у різних змовах та переворотах.

Тодішні річні зарплати:

• Піхотинець – 900 сестерціїв.
• Кавалерист – 1050 сестерціїв.
• Центуріон – 12 000 сестерціїв.
• Приміпіл (топ-центуріон легіону) – 54 000 сестерціїв.
• Піхотинець допоміжних військ (ауксилії) – 750 сестерціїв.
• Кавалерист допоміжних військ – 900 сестерціїв.

Річну платню видавали трьома частинами.

У 84 році н. е. імператор Доміціан збільшив платню легіонерів на третину. В результаті піхотинець отримував 1200 сестерціїв, кавалерист – 1400, центуріон 18 000, а приміпіл - 72 000.

У 197 році н. е. імператор Север збільшив платню вдвічі. У 212 році імператор Каракалла – ще на 50%. У 235 році – імператор Максимін Фракійський ще на 100%.

Робилося це як з метою зберегти привабливість військової служби, так і через інфляцію.

Що можна було купити за ці гроші?

Кілька прикладів цін приблизно з 80 року н. е:

• 1 кг хліба – 0,5 сестерція.
• 1 л дешевого вина – 1 сестерцій.
• 1 л якісного вина – 4 сестерції.
• Туніка – 15 сестерціїв.
• Мул – 520 сестерціїв.
• Раб – від 1200 до 2500 сестерціїв.

Особистий лікар імператора Калігули (правив у 37-41 роках н. е.) щорічно отримував 500 000 сестерціїв.

Джерело

Користувач Emptysundae 8827 нещодавно питав, а що ж буде робити уряд, враховуючи колосальні витрати від ВВП на оборону?

І наш прем'єр-міністр дав на це чітку відповідь.

Привіт, дякую за увагу! 🫶

З розвитком технологій та по роботі я зрозумів що підписки накопичуються: AI, dev tools, домени, хостинги… Треба було overview того, за що і скільки я плачу кожного місяця. З пошуками застосунку я був «трохи» здивований: 3 підписки безкоштовно? Без нагадувань? Потрібен акаунт? Застосунок із підпискою?

Тож мій особистий проєкт пройшов від базового excel та веб додатку із формою, до чогось більшого. Зробив його як для себе: без акаунта, безліміт по підписках, нагадування, нативний застосунок, базова аналітика. Якщо захочете підтримати розробку і додаткові функції - тільки одноразовий платіж, який не обмежує основний функціонал. Буду дуже вдячний, якщо спробуєте ❤️

ну добре добре, не будемо зловтішатися - сподіваюсь у хлопця був просто поганий день

цікавить думка військових які пішли добровільно служити - як змінилась ваша думка? чи не шкодуєте ви про своє рішення і чи вчинили ви б так само, якби знали що країна буде такою, якою вона є зараз (я про всі проблеми - відсутність грошей, що військові чомусь не в приорітеті, про корупцію і та).

Не втрачаємо пильність, перевіряємо вкладення перед відкриттям.
Також про це трохи теж писали тут

За часів імперії Стародавній Рим утримував сотні тисяч легіонерів. У той час це були переважно добровольці, яких приваблювала висока платня та перспектива забезпеченої пенсії.

Починаючи з I століття нашої ери, новобранці, які вступали до легіонів, підписували контракти на 25 років. Це стосувалося як піхоти, так і кавалерії. Преторіанці (еліта) могли підписати контракт на 16 років.

Три форми звільнення зі служби

Missio causaria

Вихід на пенсію через хворобу чи серйозне поранення. Солдата оглядала медична комісія, яка й визначала, чи є легіонер придатним. Як правило, до таких ветеранів громадськість ставилася з повагою, навіть якщо вони служили недовго.

Missio ignominiosa

Звільнення з дисциплінарних причин. Згідно із законом, таким легіонерам заборонялося селитися в імперській столиці. Крім того, їм була заборонена будь-яка кар'єра на державній службі.

Missio honesta

Почесне звільнення після закінчення контракту. Стосувалося приблизно половини усіх легіонерів – інші або гинули, або звільнялися одним з попередніх способів. Тільки такі ветерани могли розраховувати на вихідну допомогу.

Що отримував ветеран?

У I ст. н.е. звичайним легіонерам видавали 12 000 сестерціїв. Преторіанці отримували 20 000. Це була досить значна сума, але не так щоб і дуже велика – раб тоді коштував від 1200 до 2500 сестерціїв.

Ауксилії (солдати допоміжних військ), яких набирали в провінціях і які не були громадянами, ставали ними після завершення військової служби.

Статус ветерана підтверджувався спеціальним бронзовим дипломом. Його видавали тільки ауксиліям і преторіанцям, а звичайні легіонери отримували подібний документ з зазначенням членства в певному підрозділі та факту звільнення з нього.

В часи активного розширення імперії ветеранам могли давати землю на завойованих провінціях. Там вони могли оселитися і завести сім’ю (під час служби одружуватися було заборонено). Часто колишні солдати створювали невеликі села поблизу військових таборів, одружувалися з місцевими жінками. Хтось повертався на батьківщину. Особливо не любили осідати в чужих місцях єгиптяни.

Також ветерани були звільнені від деяких покарань і виконання ряду громадських обов’язків.

Джерело

Хто слідкує які там останні умови мирного договору Україна висувала?

Намагаюсь придумати чому кацапи на нього не погоджуються, хоча мали б розуміти яка нам пізда коли війна зупиниться. Що ми такого вимагаємо що вони вирішили шо краще продовжувати довбитись в Верден?

upd: найлогічніше пояснення на зараз: «Мене повісять». Путін вважає, що закінчення війни без повного захоплення Донбасу загрожує його життю — The Economist

https://rb.gy/18t37m

p.s.: u/Tpoxa, благаю, прибери фільтр на слеш+r, це ж неможливо, він тупо половину посилань вбиває

Я ось щось думаю, що війна не закінчуться навіть якщо мобілізують жінок , будуть витягувати з утроби і одразу на фронт, витягнуть кожного ухилянта з хати.

Війна буде тривати дуже і дуже довго, і не закінчиться.

І суть не в корупції, дронах, керівництві, а в банальній логіці.

Україна зараз має перевагу в дронах, але Росія її доганяє.

Європа до цих пір закуповую газ з РФ, ті самі тіньові флоти, які чомусь стали бачити не так давно. Європа хоче відмовитись від газу в 27 році.

І виникає питання: коли все на світі дорожчає , нафта , газ , перевозка.

Чи зможе Європа так же сильно і довго підтримувати Україну?

Вже б'ють по складам , фабрикам товарів, частина товару зникне з поличок , заводи переїдуть. Частина країни - випалена земля

Всі вірять в перемогу? Добре, а за рахунок чого ця перемога буде? За рахунок безмежних кредитів? Чи безкінечного числа населення?

Що повинно в світі статись, що б завтра Росія сказала: ні , ця війна була помилкою ? Давайте мир.

Ефективні удари по нпс? Так, дає це якийсь ефект? Так вони відтягують фронт , додають логістику , але ні.

Росії абсолютно плювати чи будуть її громадяни голодувати , помирати чи ще щось.

Їй важлива лише її культурна ідеологія, поки існує ідея - руского світу і купа ресурсів - там байдуже що буде.

Чи існує у нас ідея? Так, вільної , незалежної країни , яка одразу ж б'ється об залежність від Європи з США, ну і закриті кордони.

Над нами кожен день ракети літають, у нас просто немає чим їх збивати.

Що буде наступного року? Трамп закінчить свою двіжуху ( не закінчить) з Іраном, і все ж таки нам дадуть пару снарядів петріот ?

Абсолютно заморожений фронт скайнет де буде битва дронів ?

Чи по нам кожен день будуть бити вже десяток ракет?

Короче забудьте, готуйтесь що ця війна буде до кінця вашого життя. Вона не закінчиться ні 27 , ні 28 , ні 29,30,31,32,33 , забудьте взагалі що вона закінчиться.

Тому що Європа ніколи в житті не захоче вбивати своїх громадян, коли є українці, які раді померти в протистоянні проти РФ , у якої шизоїдний світ пост совка , за романтичні казки про свободу і ще щось.

Сьогодні ракета летить в сім'ю Івана , а завтра ракета летить в сім'ю Ванні, і так по кругу.

Занадто багато трупів, ніхто нікого не пробачить, це вже на рівні другої світової, поки до "Берліна" не дотягнутися - нічого не закінчиться.

Звучить як план. Як вважаєте?

На вулиці стоїть страшенний дощ. Із хмар поливає непроглядною стіною води, так що навіть із вікна не видно далі, ніж на 5-10 метрів. У цей час у невеликому та непримітному будиночку на краю вулиці, на вигляд трохи пошарпаного та виготовленого десь у минулому столітті, сиділи дві бабусі. Вони володіли цим будинком і на другому поверсі мали свою квартиру, а на першому тримали власне детективне агентство. Там був розташований широкий стіл-рецепція, за яким майже цілодобово стояла Мотря - мила невисока бабуся, що завжди полюбляла бути в презентабельному та діловому вигляді. Вона була вдягнена в рожевий спідничний костюм, який вже давно втратив свій яскравий колір, на голові мала прикрасу, схожу на дуже маленьку фату, а ще носила сніжно-білі рукавички та туфлі на маленьких підборах. Її вічна колега, жінка трьох-чотирьох років молодше, яку вона лагідно називає Яринкою, відпочивала на плетеному кріслі-гойдалці. Вона була вдягнена в трохи більш безтурботний одяг: старенький темний сарафан і домашні капці. Було літо, тому дощ, як і повітря на вулиці, булі теплі.

А все таки, вони же сидять у власному детективному агентстві! Ззовні будинку висіла непримітна вивіска сірими літерами: "Весняна Порічка", завдяки якій до Мотрі час від часу звертаються люди, які думають, що тут продається якесь чудо-насіння, від якого порічка виростає набагато раніше. Про те, що це насправді детективне агентство, свідчить лише одна деталь усередині - на стіні за рецепцією Мотрі висить заламінований документ, датований десь тридцятьма роками раніше - офіційна ліцензія на роботу. Ні вона, ні Яринка вже не пам'ятають, як вони отримали цей дозвіл, але дорого його бережуть. Втім, за цей час вони майже не бачили ніякого успіху в цій справі. Ще до виходу на пенсію, для них агентство було просто веселою забавкою, а вже після - каменем на плечах, що перестав приносити якесь задоволення. Дата, коли вони розкрили свою останню справу, вже давно не на поточному календарі. Яринка неодноразово подумувала закрити весь їхній бізнес, але Мотря завжди з ентузіазмом заперечувала й не давала цьому статися. І на зараз, "Весняна Порічка" повністю запустіла. Єдині дзвінки на рецепцію, що вони отримують, це повідомлення про несплачені комунальні, які обидві детективки покривають повністю зі своїх пенсій, що ще більше змушувало Яринку не любити це діло.

День ішов дуже повільно, прямо як і всі інші. Мотря нещодавно заварила собі й подрузі чай із печивом, та зранку принесла з пошти лотерейні квитки, щоби зіграти в сьогоднішню лотерею. Вона вже ввімкнула телевізор та під звуки сильного дощу почала відшкрябувати від папірців покриття. Цей раз був цікавий, оскільки зазвичай Мотря вигравала свої законні 40 гривень, завдяки 2 числам, що збігалися, але цього разу - сухо. Не збіглася ні одна циферка, і вона не отримала взамін жодної копійки.

-- Так бізнес не роблять!.. - відповіла вона в телевізор.

Тим часом, Яринка ліниво глянула на екран і заговорила сухим голосом.

-- От як же сумно в житті. Щоб стало веселіше, ми цих лотерейників знайдемо.

Програма по телевізору майже завершилась, як на рецепції задзвонив телефон.

-- Дзвінок! - Мотря зраділа, як і щоразу.

-- Скажи, що я на наступному тижні заплачу.

А Мотря вже взяла телефон, не затримуючись.

-- Ало! Екххем. Ви звертаєтесь до приватного детективного агентства "Весняна Порічка"! На зв'язку детектив Мотря! Чим можу бути корисна?

На іншому кінці слухавки заговорив схвильований жіночий голос.

-- Добрий вечір... Ми потребуємо вашої допомоги. Терміново.

-- Ого!- Тобто, слухаю!

Яринка підслухала і не могла повірити власним вухам. "Та ну ні. Певне якісь жартівники не дають спати..." - вона подумала.

-- Ми живемо за містом. У приватному будинку... У маєтку. Ми щодня чуємо якісь крики! Вони жахливі! Мої діти не можуть спати... Ми живемо в страху, але ніхто не може допомогти! Ви наша остання надія. Будь ласка, зробіть із цим що завгодно! Ми заплатимо скільки треба!

Мотря відвела трубку на витягнуту руку та у зворотній бік вигукнула "ЄЄСС!"

-- Ми будемо у вас якнайшвидше! Потребую вашої адреси, - і вона записала адресу, що продиктувала жінка, на серветку. - Дякую. Не прощаємося! - кинула слухавку.

Яринка вже тут як тут - стала біля рецепції, і вся її увага прикована на подрузі.

-- Що?.. Нова справа?

-- Я сама повірити не можу. Виїжджаємо прямо зараз! - показала адресу на серветці.

Яринка одразу вхопила ключі від машини з полиці, перевзулася із капців у туфлі, та прудко вийшла на задній двір через старі двері. Вона підійшла до машини та відчинила водійські двері. Тим часом на вулицю встигла вийти Мотря, вона сіла на водійське місце через двері, що люб'язно притримувала подруга. Коли обидві всілися всередину, начепили паски безпеки, Мотря завела машину та поклала серветку з адресою у відкритий бардачок.

-- Поїхали! - Мотря вигукнула, виїжджаючи на дорогу.

...Звісно, це не реальна історія. Це фрагмент мого найновішого художнього твору, що я пишу і паралельно викладаю на платформу Аркуш. Ось він: https://arkush.net/book/49011 - тут ви маєте доступ до готових розділів, а згодом до всієї книжки! Також можете перейти в мій профіль та зацінити мою іншу прозу)

Заохочую коментувати та оцінювати! Критика приймається.

Війна війною - але щось хороше тим не менш теж є, ми просто іноді забуваємо помічати! Спільното, діліться що з вами сталося гарного-позитивного-смішного за цей тиждень! Ставлю цей пост на повтор щонеділі!

Всіх обійняв.

От п'ятий рік війни, Україна виділяє на оборонку 40%. А Московія тим часом і 10 не має. Як це так виходить? Поки в телемарафоні розказують що ми будемо каву в Криму пити, в реальності Україна майже не падає від тягару фінансів. Була ж новина що військовим немає чим платити. Хулі робити, же гроші взяти? Як Зеленський бігати з протягнутою рукою казати дай дай дай?

Чи може щось думати й робити потрібно, в не чекати поки гроші закінчаться? Бо як не буде грошей то оборона вся впаде і москаль зможе без бою обласні центри брати.

Мене дедалі більше дивує сама постановка питання про «рівність усіх перед військовим обов'язком». Звучить красиво. Майже бездоганно морально. Але якщо подивитися на це не як на моральну максиму, а як на спосіб організації держави під час війни, починаються проблеми.

По-перше, рівність на папері зовсім не означає рівності на практиці.

Якщо держава проголошує, що всі однаково підлягають мобілізації, але при цьому існують гроші, знайомства, бронювання, довідки, корупція та десятки напівлегальних способів уникнути служби, результат очевидний: формально всі рівні, але фактично хтось завжди виявляється рівнішим.

І що ж тоді ми отримуємо? Не справедливість, а лотерею, в якій правила однакові лише для тих, хто не має можливості їх обійти. І бездонне корупційне корито, яке неможливо приборкати.

По-друге, сама невибірковість мобілізації виглядає економічним нонсенсом.

Для держави головний інженер великого підприємства і двірник - не взаємозамінні економічні одиниці. Це не питання того, хто «кращий» як людина. Перед законом, у людській гідності та громадянських правах вони можуть і повинні бути рівними.

Але їхня втрата для економіки може мати абсолютно різні наслідки.

Якщо мобілізація конкретного спеціаліста зупиняє виробничу лінію, залишає без роботи сотню людей, зменшує податкові надходження або створює проблему, яку неможливо швидко закрити іншою людиною, то робити вигляд, що це нічим не відрізняється від мобілізації працівника, якого можна замінити за тиждень - просто відмова від економічного мислення.

Те саме стосується і придатності до самої служби.

Чому ботан, який чудово працює з програмуванням, зв'язком, електронікою чи просто робить дуже нішеву справу (і платить чималі податки), повинен бути «рівним» якомусь рексу в тому сенсі, що обох можна однаково відправляти в марш-кидок?

Рівність заради рівності тут перетворюється на твердолобий моралізм.

Дивним чином суспільство, яке в мирному житті чудово розуміє спеціалізацію праці, різницю кваліфікацій, продуктивності та здібностей, у питанні мобілізації раптом починає мислити категорією: «усі повинні однаково».

Але чому?

Воює ж уся держава. Фронт є лише тією її частиною, де безпосередньо застосовується військова сила. За ним стоять промисловість, енергетика, транспорт, ремонт, медицина, ІТ, сільське господарство, логістика, бюджет і мільйони людей, які все це підтримують. Ніхто ж не пропонує жеребкуванням вирішувати, хто буде хірургом, хто інженером енергосистеми, хто оператором БПЛА, а хто кулеметником. Якщо держава воює як одна система, то й людський ресурс вона повинна розподіляти як система, а не за принципом «усі однаково винні - усі однаково повинні служити».

То чому при визначенні того, кого і звідки забирати в армію, економічна спеціалізація раптом має перестати існувати?

І тут виникає доволі іронічний момент.

Вимога, щоб усі громадяни незалежно від доходу, професії, продуктивності, здібностей та економічної ролі несли максимально однаковий обов'язок лише тому, що «так справедливо», - це за своєю логікою класична лівацька ідея.

Пріоритет формальної рівності над ефективністю.

Не рівність прав і не рівність стартових можливостей, а саме буквальна рівність тягаря: щоб ніхто не отримав іншого статусу навіть тоді, коли для держави очевидно вигідніше використовувати різних людей по-різному.

І особливо кумедно чути цю аргументацію від людей, які в будь-якій іншій дискусії готові критикувати «зрівнялівку» чи «совок».

Можливо, справедливість у воюючій державі взагалі не повинна означати, що всі роблять одне й те саме?

Можливо, вона повинна означати, що кожен робить те, де його внесок у виживання держави найбільший:

• Іноді це окоп.
• Іноді завод.
• Іноді конструкторське бюро.
• А іноді це великі податки, за які можна утримувати тих, хто воює.

Бо війна - це не ярмарок справедливості. Це задача на максимально ефективне використання обмеженого людського ресурсу. Але прихильникам такої «рівності» чомусь краще, щоб частина цього ресурсу сиділа по хатах, не висовувалась, нічого не заробляла і нічого не платила державі. Авжеж, від такої кричущої «ефективності» усі ж тільки виграють...

Автобус з людьми їде недалеко від епіцентру відомої детонації.

Як пишуть - на щастя, у цьому автобусі обійшлося без жертв.

Не кожен день таке побачиш.

Йбна русня

Порадьте хороше взуття для ходьби по місту/парках до 4000 грн. в першу чергу за параметром ціна-якість

В феодальній системі васал отримував від сеньйора шматок землі у володіння (лен), а взамін повинен був ходити воювати за того ж сеньйора.

І ось уявіть, що ви англійський король, у вас є багато таких лицарів, і кожен раз перед війною ви повинні їх зібрати. А вони приходять ще й не самі, а зі своїми солдатами (яких теж повинні утримувати за доходи з лену). Все це досить довго й незручно – доки отримають листи, доки приїдуть і так далі.

І в цей же час по країні (та й взагалі по Європі) ходить повно найманців. Їх можна зібрати швидше й простіше, але треба гроші.

Так придумали скутагій («scutagium», або «scutage»). Це система, в якій лицар платив королю податок за право не воювати, при цьому не втрачаючи лен. Вперше в Англії згадується в 1100 році, хоча був поширений і в деяких інших країнах. Спочатку скутагій ввели для церков і монастирів (ті теж мали надавати королю людей для війни, бо мали у володінні землю), а потім поширили і на лицарів. При цьому за королем лишалося право вибрати – викликати конкретного васала в похід чи взяти грошима.

Спочатку це було зручно для всіх – платиш податок і відпочиваєш в замку, їздиш на бенкети, полювання, живеш життя. Потім навколо скутагія почалися різні суперечки – королі намагалися збільшувати податок, благородні лицарі впиралися. В кінцевому результаті перейшли на іншу систему – гроші на війну почали виділяти з бюджету після узгодження парламентом.

Scutage

scutage